Робота на конкурс "Моя Батьківщина"
учениці Ковальчук Яніни
на тему
"Живий світ малих річок Волині"
Вступ
На Волині досить густа гідрографічна
мережа, на території області протікає близько ста тридцяти річок, з них у
басейні Прип’яті - сто п’ять, у басейні Західного Бугу – двадцять чотири.
Незважаючи на це водні ресурси Волині, порівняно з середніми показниками
України, є дещо бідними. Більшість становлять так звані “малі річки” до яких
відносяться річки з площею водозабору до 2000км2 і довжиною до ста
кілометрів.
Малі річки відіграють важливу роль у сільськогосподарському виробництві і в цілому в житті сільського населення. Їх широко використовують при меліоративних роботах. Загалом водні ресурси малих річок становлять понад 40% загального басейну річкового стоку, 90% населених пунктів розташовані в їх долинах і користуються водою цих річок.
Малі річки відіграють важливу роль у сільськогосподарському виробництві і в цілому в житті сільського населення. Їх широко використовують при меліоративних роботах. Загалом водні ресурси малих річок становлять понад 40% загального басейну річкового стоку, 90% населених пунктів розташовані в їх долинах і користуються водою цих річок.
На сьогодні стан малих річок стає важливою
проблемою. Обміління і навіть пересихання стало наслідком багатьох причин,
наприклад: вирубування лісів, розорювання та проведення меліорації заплав. За
останні роки понад двадцять тисяч малих річок зникло, пересохло, а це
невідворотно веде до деградації великих річок.
Річка Линівка, що протікає через с.
Городище-2 Луцького району Волинської області, відноситься до малих річок
багата на рослинний і тваринний видовий склад. Тому новизна нашого дослідження
– очевидна.
Актуальність роботи зумовлена потребою
комплексного вивчення видового рослинного і тваринного світу річки та прибережних
територій з метою аналізу збереження природного стану і антропогенних змін у межах с. Городище-2.
Мета та завдання дослідження. Мета роботи
– з’ясувати сучасний стан рослинного покриву і тваринного віту долини р. Линівкиі
закономірності його антропогенної трансформації.
Для досягнення
мети були поставлені наступні завдання:
• провести порівняльно-структурний аналіз
флори;
• виявити закономірності територіального
розподілу рослинного покриву;
• встановити видовий склад рослинності і
тваринного світу;
• визначити основні напрямки і тенденції
антропогенних змін;
• з’ясувати стан охорони флористичного та фауністичного
різноманіття ;
Предмет дослідження – сучасний стан та
зміни рослинного і тваринного світу долини річки .
Методи дослідження пов’язані зі специфікою
об’єкта та конкретними завданнями роботи. Основним став метод польового дослідження.
Метод аналізу літературних джерел та польового дослідження, картографічний
метод слугували опису та оцінці змін екологічного стану басейну місцевої річки
та її прибережної території.
Наукова новизна одержаних результатів. Отримано
цілісне уявлення про рослинний покрив і тваринний світ долини річки Линівки;
створено типологічну схему річково-долинних ландшафтів Линівки, що включає 21
ланку, 8 урочищ, 2 групи урочищ, 2 підтипи та 3 типи місцевості.
Теоретичне значення роботи полягає у доповненні і уточненні особливостей
стану рослинності і тварин малих річок Волині.
Практичне значення роботи полягає в тому, що матеріал може бути
використаний у подальших дослідженнях екологічного стану малих річок України.
Наукові напрацювання знайдуть застосування у різних галузях географії, біології
та екології, а результати роботи стануть складниками факультативів, спецкурсів
та спецсемінарів з цих предметів у школі. Зібраний та систематизований
фактичний матеріал також становитиме цінне джерело для географів та екологів.
РОЗДІЛ 1.
ЛІТЕРАТУРНИЙ ОГЛЯД
1.1. Загальні відомості про термін
- «Річка»
Річка (або ріка) — природний
водний потік, який витікає з джерел чи з озера, болота (рідше), має сформоване
річище і тече під дією сили тяжіння; живиться поверхневими й підземними водами,
з атмосферних опадів свого басейну. Розрізняють ріки сталі й сезонні, гірські
та рівнинні.
Річка характеризується довжиною,
шириною, площею басейну, глибиною, падінням, похилом, витратами води і наносів,
хімічним складом.
Річками називають природні водотоки,
які мають довжину понад 10 км, а коротші — струмками. Річки завдовжки до 100
км, вважають малими, до 500 км — середніми, а понад 500 км — великими.
У кожній річці розрізняють місце її
зародження — витік і місце (ділянка) впадання в море, озеро або злиття з іншою
річкою — гирло. Естуарій — це вид гирла річки, де річка не утворює дельту, не
відкладає формуючого матеріалу. Губи — це один із видів естуарію.
Річки, що безпосередньо впадають в
океани, моря, озера або втрачаються в пісках і болотах, називаються головними;
ті, що впадають у головні річки — притоками. Головна річка зі всіма її притоками
утворює річкову систему. Густота річкової мережі - це протяжність (км) усіх
річок, поділена на площу (км2) басейну цих річок. Рівнинні річки часто
утворюють меандри - петлі річок, звивини річки.
Поверхня суші, з якої річкова система збирає свої
води, називається водозбором або водозбірною площею. Водозбірна площа разом з
верхніми шарами земної кори, що включає дану річкову систему і відокремлена від
інших річкових систем вододілами, називається річковим басейном.
Річки зазвичай течуть у витягнутих знижених формах рельєфу — долинах,
найбільш знижена частина яких, зайнята водним потоком постійно, називається
руслом, а частина дна долини, що заливається високими річковими водами під час
повеней — заплавою або заплавною терасою. Вище заплави розташовані тераси, що
колись були заплавами. Це сліди діяльності вод річок в час, коли річкова долина
була мілкішою. Тераси — частини річкової долини, які ніколи не заливаються
водою.
У річищах чергуються глибші місця — плеса і мілководі ділянки — перекати.
Лінія найбільших глибин русла утворює фарватер, а лінія найбільших швидкостей
течії називається стрижнем. Довжина
річки — відстань річки від витоку до гирла.
Річки — одна з могутніх
зовнішніх сил Землі. Як усі зовнішні сили планети, вони виконують три види
роботи в природі: руйнування, перенесення та відкладення гірських порід.
Руйнівна робота річок називається річковою ерозією. У ході цієї діяльності
річка розмиває, розширює й поглиблює річкову долину, і чим більший нахил
поверхні, по якій тече річка, тим швидше йде процес ерозії. Тому гірські річки
мають глибокі та вузькі річкові долини, а рівнинні, де похил менший, —
неглибокі річкові долини. По всій течії річки відбувається перенесення твердих
частинок, які відкладаються на завороті річок, а в окремих річках у гирлі,
утворюючи дельту.
1.2.Густота
річкової мережі
По поверхні земної кулі річки розподілені украй нерівномірно. На кожному
материку можна позначити головні
вододіли — межі областей стоку, що поступає в різні океани. Головний вододіл
Землі ділить поверхню материків на 2 основних басейни: атлантико-арктичний
(стік з площі якого поступає в Атлантичний і Північний Льодовитий океани) і
тихоокеанський (стік в Тихий та Індійський океани). Обсяг стоку з площі першого
з цих басейнів значно більше, ніж з площі другого.
Густота річкової мережі і напрям течії
залежать від комплексу сучасних природних умов, але часто в тій чи іншій мірі
зберігають риси колишніх геологічних епох. Найбільшої густоти річкова мережа
сягає в екваторіальному поясі, де течуть найбільші річки світу — Амазонка,
Конго; у тропічних і помірних поясах вона також буває високою, особливо в
гірських районах (Альпи, Кавказ, Скелясті гори тощо). У пустельних районах
поширені епізодично поточні річки, що зрідка (при сніготаненні або інтенсивних
зливах) перетворюються в могутні потоки (річки рівнинного Казахстану, ваді
Сахари, крики Австралії тощо).
1.3. Види річок
У залежності від рельєфу місцевості, в межах якої течуть
річки, вони поділяються на гірські і рівнинні. На багатьох річках
чергуються ділянки гірського і рівнинного характеру. Гірські річки, як правило,
відрізняються великими ухилами, бурхливою течією, течуть у вузьких долинах;
переважають процеси розмиву. Для рівнинних річок характерна наявність звивин
русла або меандрів, що утворюються в результаті руслових процесів. На рівнинних
річках чергуються ділянки розмиву русла і акумуляції наносів, в результаті яких
утворюються осередки і перекати, а в гирлах — дельти. Іноді відгалужені від
річки рукави зливаються з іншою річкою.
За розміром басейну річки
поділяються на великі (понад 50 тис. км квадратних), середні (2-50 тис. км
квадратних), малі (менше 2 тис. км квадратних).
За способом живлення річки
поділяють на снігові, дощові, річки підземного живлення, льодовикові, змішаного
типу;
За стійкістю русла — стійкі та нестійкі;
За льодовим режимом — замерзаючі,
незамерзаючі.
1.4. Водний режим річок
Водний режим річки
характеризується витратами й стоком. Витрата — кількість води, що проходить
через поперечний переріз річки за одиницю часу. Зазвичай витрата вимірюється в
кубометрах за секунду (м3/с). Вона дорівнює площі поперечного перерізу
помноженій на середню швидкість річки. Витрата води за тривалий період —
місяць, сезон, рік — називається стоком.
Значну частину водного потоку
складають розчинені солі й тверді речовини. Весь твердий матеріал, що
переносить річка, називається твердим стоком. Від об'єму твердого стоку
залежить мутність води. Наймутнішою рікою світу є річка Хуанхе, яка за рік
виносить 1,3 млрд. тон зважених наносів.
Режим річки — це зміна величини
витрати води за порами року, коливання рівня, зміна температури води. Режим
річки значною мірою залежить від типу живлення. В водному режимі річок протягом
року виділяють періоди з повторюваними рівнями, які називаються, межень,
повінь, паводок.
Межень — найнижчий рівень води в річці. Під час межені витрата води в
річці незначна, головне джерело живлення — підземні води. В помірних широтах
буває літня й зимова межень. Літня межень наступає в результаті поглинання води
поверхнею й високою випаровуваністю, зимова межень — в результаті відсутності
поверхневого живлення.
Повінь — високий і тривалий підйом рівня води в річці, який супроводжується
затопленням заплави. Спостерігається кожного року в один і той же сезон. Під
час повені річки мають найбільшу водність, на цей період припадає більша
частина річного стоку. Повені викликаються весняним чи літнім таненням снігу й
льоду. Часто повені пов'язані з довгими дощами в теплу пору року.
Паводок — швидке, але короткочасне підняття рівня води в річці. На
відміну від повені паводки виникають нерегулярно. Виникає зазвичай через
інтенсивні дощі.
Використання. У далекому минулому береги наземних водойм, зокрема річок,
найчастіше ставали місцями поселень людей, виникнення міст. Річки були
головними шляхами сполучення. Вони використовувалися як транспортні артерії,
якими на човнах та кораблях переправляли різні товари, худобу, людей. На річках
будували водяні млини, сплавляли ліс. Деякі осередки залежали не лише від
наявності річок як таких, а й від їхнього циклу. Зокрема, у Стародавньому
Єгипті чітко відстежувався цикл повеней Нілу, люди навіть навчилися передбачати
їх наближення завдяки астрономічним спостереженням.
РОЗДІЛ 2. ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ БІОТИ МАЛИХ РІЧОК
В малих річках розвивається складний комплекс водяної та водно-болотної
рослинності і не менш різноманітної фауни. Організми, що живуть тут, набули ряд
адаптацій (пристосувань). Планктонні організми (з рослин – водорості, з тварин
– інфузорії, коловертки, гіллястовусі й веслоногі рачки) мають питому вагу, що
наближається до питомої ваги води. Бентосні ж тварини (тобто ті, що мешкають на
дні водойми) мають більшу вагу та інші пристосування для донного існування.
Серед останніх спостерігається високий ступінь спеціалізації. Тут є тварини,
здатні прикріплюватися до занурених у воду предметів, наприклад дрейссена,
губки; є такі, що закопуються в ґрунт, – олігохети, деякі м'якуни, личинки
комах; є види, що риють нори в глинистому ґрунті (деякі одноденки); є такі, що
мешкають під камінням та іншими зануреними предметами; є тварини, що живуть у
водних заростях тощо.
Оскільки в малих річках є похідні як від морської, так і від наземної
фауни, розрізняють первинноводних і вторинноводних представників тваринного
світу. Перші досить часто не мають навіть далеких родичів серед морської чи
сухопутної фауни і неспроможні існувати в морських чи в наземних умовах.
Наприклад, деякі коропові риби – вівсянка, лин. До вторинноводних належать
водні комахи, п'явки, легеневі м'якуни, павукоподібні та інші.
Прісні води заселені організмами пізніше, ніж світовий океан, причому як
вихідцями з останнього, так і видами, що потрапили сюди вже із суходолу.
Розвиваючись у прісноводних умовах, які, на відміну від моря, характеризуються
нестійкістю (прісні озера міліють і висихають, річки, залежно від тектоніки, то
втрачають своє русло, то міліють, то зовсім зникають; болота пульсують), прісноводні
види виявились більш пристосованими до впливу несприятливих факторів, ніж
морські, і виробили кращу здатність до виживання, переселення з однієї водойми
в іншу. І чим довша історія існування того чи іншого прісноводного виду, тим
краще він пристосований до коливань несприятливих зовнішніх факторів
середовища.
Первинним біологічним субстратом для
формування гідробіоценозу в річці, особливо малій, є рослинні угруповання.
Особливо велику середовищеутворюючу роль для гідробіоценозу відіграють вищі
водні рослини.
Вищі водні рослини відіграють роль первинних продуцентів органічної
речовини та кисню, беруть активну участь у самоочищенні води, виконують
бар'єрну функцію на шляху надходження органічних та мінеральних забруднень з
водозбірної площі у річку, а головне – є субстратом для річкового біоценозу в
цілому.
Вищі водні рослини зосереджені по берегах річок, затоках, мілководдях.
При незначній течії та глибині ними може заростати навіть все русло. Вищу водну
рослинність поділяють на повітряно-водну, занурену та з плаваючими листками.
Повітряно-водні рослини за допомогою коріння прикріплені до ґрунту чи
донних відкладів. Частина їх знаходиться у воді, а частина – над водою, в
повітряному просторі, звідки і пішла їх назва. Молоді пагони можуть знаходитись
цілком у воді, а берегові зарості – у повітряному просторі. До цієї групи
рослин належать: очерет звичайний, рогіз вузьколистий, рогіз широколистий, куга
озерна, або комиш, татар-зілля болотне (лепеха), лепешняк великий та багато видів осок.
Занурені рослини залежно від виду можуть бути закріпленими до дна або
вільноживучими. До них належать такі поширені види: рдесники блискучий, кушир
занурений, водяний різак алоевидний, елодея канадська.
Рослини з плаваючими листками представлені такими видами: гірчак
земноводний, латаття біле та сніжно-біле, глечики жовті, водяний горіх.
Рослини вільноплаваючі: ряска мала,
ряска триборозенчаста, ряска багатокоренева, сальвінія плавуча, пухирник звичайний,
жабурник.
Зелені нитчасті водорості обплітають
коріння та пеньки, вищі водні рослини, нерідко вистеляють дно біля берегів та
на мілинах. Особливо багато їх розвивається в стариках разом із зануреними
вищими рослинами. Утворюють вони також зелені “килими” з біомасою 2-З, а інколи
до 4-6 кг/м2 водної поверхні.
За віком проникнення в прісні води виділяються три групи тварин.
Палеолімничні тварини пристосовані до всього розмаїття життя у прісних
водах – пересихання, нестачі кисню, коливання температури; вони лабільніші при
забрудненнях. До них належать малощетинкові й кільчасті черви, ряд м'якунів,
коропових риб.
Мезолімничні – трапляються лише в деяких типах водойм. Вони потребують
постійного високого вмісту кисню і стабільної температури, чутливіші до змін
середовища і практично не живуть у забруднених водах. Серед них такі молюски,
як дрейссена, теодоксуси, фаготії, а з риб – деякі окуневі
Неолімничні організми – недавні вихідці з моря. Це досить часто
солонуватоводні види, дуже чутливі до наявності кисню, які не зносять
забруднень (наприклад, деякі оселедцеві та бичкові риби).
В цілому малі річки України населені
досить поширеною європейською, європейсько-сибірською, голарктичною та
палеоарктичною флорою і фауною. Всі ці види загалом визначають нинішній біом
даного регіону земної кулі. Однак сучасний органічний світ, в силу своєї
діалектичної єдності з умовами життя, має здатність відображати своїм складом,
біологією та розповсюдженням характер і послідовність розвитку й формування
окремих територій в минулому. У річках живуть організми або комплекси
організмів, самобутні для певної території. Це так звані ендеміки (ендемічні
види). Є також група видів, що існують з часів тих чи інших геологічних подій.
Вони дістали назву релікти (реліктові види), тобто залишки минулих епох і
подій.
РОЗДІЛ 3. ЕКОЛОГІЧНА
ХАРАКТЕРИСТИКА ЕКОСИСТЕМИ РІЧКИ ЛИНІВКИ
І ЇЇ ДОЛИНИ
Природні екосистеми долини Линівки зазнали значних змін унаслідок гідро-
меліоративних та осушувальних робіт, які проводили в басейні протягом останніх років. Осушення масивних цілісних площ
торфовищ, будівництво автомобільної
дороги призвели до втрати
багатьох первісних ділянок долинних екосистем, погіршили гідрологічний режим
водноболотних угідь. Ці фактори вплинули на ведення сільськогосподарських
робіт, особливо на сінокосіння та випасання, з якими тісно пов’язане збереження
багатьох видів зникаючих наземних тварин. Тому актуальним був розгляд значення
річкової долини як важливого екологічного коридору для збереження цілісності
первісного природного ландшафту та його біологічного різноманіття. Для аналізу
багатства біологічного розмаїття обрано критерії оцінки міжнародної цінності
різних видів птахів, що гніздуються, мігрують на згаданій території, та факт
наявності різних видів хребетних тварин у складі списку Червоної книги. У
долині річкового басейну Линівки головно проживає сільське населення,
діяльність якого – це рільництво, скотарство, рибальство, мисливство та
лісогосподарські роботи. Як звичайно, традиційні методи господарювання у
сільських громадах, мають низький економічний розвиток, тісно пов’язані із
використанням природних ресурсів як засобів існування. Тому в таких умовах
помітно збільшується вплив на лісові, пасовищні, озерні чи долинні екосистеми,
і як наслідок, це часто спричинює збіднення біологічного різноманіття,
передусім вразливих, рідкісних та цінних промислових видів тварин. Долина Линівки
розміщена на межі вододілу між басейнами Чорного та Балтійського морів і має
значне біологічне різноманіття. Вона формує екологічний коридор для контакту
популяцій, що поширюються в глибину континенту з півночі на південь, і навпаки.
Тут стикуються південні та північні межі поширення деяких видів фауни хребетних
тварин (Bufo calamita, Egretta alba, Ardea purpurea, Charadrius hiaticula),
(Acrocepalus paludicola, Parus cyanus), тому занесені або повинні бути занесені
до національної Червоної книги. Тут пролягає
Поліський міграційний шлях, яким летять гідрофільні та дендрофільні птахи, що
зимують в умовах Західної та Південно-Західної Європи. В час міграції тут
зупиняється багато видів, що занесені до Червоної книги України: Bucephala
clangula, Cygnus columbianus, Pandion haliaetus, Circus cyanus, Haliaeetus
albicilla, Aquila chrysaetos, Falco cherrug, Falco peregrinus, Haematopus
ostralegus, Numenius phaeopus, Hydroprogne caspia, які мають високий
природоохоронній статус у Європі та є під охороною Міжнародної Бонської
конвенції. З’ясовано, що за останні 50 років у популяціях багатьох раніше
численних видів відбулись значні зміни, і частина видів отримали статус
рідкісних і таких, що зникають, не тільки в регіоні, а й у всьому ареалі. Для
видів, яким загрожує глобальне зникнення у Європі, ми проаналізували статус,
кількість і вели спеціальні обліки чисельності наземних хребетних, гніздових
птахів.
З.1. Оцінка екологічного стану
річки Линівки
Линівка-права притока р.Полонки - правої притоки
Чорногузки яка є лівою
притокою Стиру. Басейн Чорного
моря. Довжина -12 км. Площа
водозбору-412 квадратних кілометрів.
Ширина – не перевищує 4 метрів, глибина 1-1,5 метра. Село Городище
знаходиться в басейні річки Линівки .
Витік річки Линівки знаходиться поблизу села Шклінь
Горохівського району, Волинської області. Линівка бере початок із джерела яке
знаходиться серед болота. На болоті росте очерет, лепеха, водиться багато
птахів, жаб. В кінці заплави ростуть поодинокі верби. Тераси та корінні береги
розорані. В кінці верхньої течії річки на терасах розташоване село Губин. У цьому
селі є три притоки Линівки. На двох із них
(правих) зроблені греблі і утворені невеликі ставки.
Середня течія Линівки проходить від села
Губин Горохівського району до кінця села
Угринів Горохівського району. На початку
течії заплава покрита травами,на яких випасають худобу та овець. Тераси і
корінні береги розорані. В кінці течії на терасах і корінних берегах
розташоване село Угринів Горохівського
району. На заплаві є ставок,зліва і справа росте очерет. Гребля розміщена на
границі Горохівського і Луцького районів.
Нижня течія проходить від села
Угринів Горохівського району до села
Шпрахи , поряд із селом Городище-2 Луцького району. Річка протікає з півдня на
північний захід по заболоченій місцевості. На протязі останніх 30- ти років на
території болота проходить сукцесія . Це сталося тому, що на початку 70-х
років минулого століття люди |частково осушили болото . Внаслідок осушення почали з'являтись такі небажані рослини , як будяки,
кропива. Посилилась окремими ділянками
верба вушката і поменшало тварин . З часом, а саме з кінця 90-х років
болото почало набирати в себе води . Це видно
по тому, що звідси помаленьку починають зникати такі небажані "гості", як кропива, збільшується
кількість особин жаб, прилітають
гніздуватися водоплавні птахи.
Всі ці процеси вивчають, досліджують і як можуть проводять моніторинг
" Блакитні " та " Зелені " патрулі нашої школи . Особливо
йде боротьба із сміттєзвалищем, яке знаходиться поблизу болота та берегової
смуги .
Зазнала впливу річкова долина від
меліорації, зокрема осушення. Із проведенням широкомасштабних меліоративних
робіт не тільки болото, але і річка
зазнали сильного швидкоплинного впливу, що зумовило реконструкцію сталої
природної системи. Так, де ці процеси проходили найбільш концентровано,
найвиразніше проявилися “несподівані ” наслідки забруднень і меліорації. Тому,
аналізуючи негативні зміни, що відбуваються в результаті проведення
меліоративних робіт ми спираємося саме на зону Прип'ятського Полісся, як еталонну
ділянку, оскільки все те, що сталося там, тією чи іншою мірою спіткало й наші
місцеві болота, і малі річки нашої місцевості.
РОЗДІЛ 4. ВИДОВИЙ РОСЛИННИЙ І ТВАРИННИЙ СВІТ ЕКОСИСТЕМИ ЛИНІВКИ
4.1.Зооценози водойми та річкової долини Линівки
Тваринне населення річок, зазвичай, характеризується значним видовим
різноманіттям. Тварини, що їх населяють, є мешканцями різних типів біотопів
(місць існування). Основними типами водних біотопів є: пелагіаль,
або водна товща; бенталь, або дно;
фіталь, або зона заростей.
Пелагіаль населяється організмами двох екологічних груп: планктоном і
нектоном. Планктон – це сукупність організмів, що населяють товщу води і не
здатні протистояти течії. В річках його головним чином складають бактерії, діатомові
водорості і коловертки, гіллястовусі та веслоногі ракоподібні. Значна частка
планктонних організмів потрапляє в річку із заплавних водойм під час повеней та
паводків.. Відносно великі рухливі
організми, такі як ракоподібні, можуть певною мірою уникнути течії, тому серед
річкового зоопланктону переважають дрібні форми, зокрема коловертки. Видове
різноманіття планктону зростає в напрямку від витоків до гирла. Потрапивши у
річку, планктонні організми, що були пристосовані до умов стоячої води,
починають пристосовуватися до нових умов. Отже, річка, так би мовити,
«переробляє», «трансформує» планктон заплавних водойм під свої умови.
Нектон. На відміну від планктону ці мешканці водної товщі здатні активно
протистояти течії. Перш за все це, звичайно, риби. Саме рибне населення річок,
що формує нектон, найбільше змінилося протягом минулого сторіччя внаслідок
антропогенних перетворень водотоків, Крім риб до нектону певною мірою можна
віднести великих водяних жуків (водолюб, плавунець), клопів, пуголовків жаб
тощо.
Бентос – це населення дна. Зазвичай в малих річках бентосними
організмами найбільше заселяється шар донних ґрунтів товщиною 10-20 см. Його мешканцями є беззубки і перлівниці,
нечисленні кільчасті і круглі черви, личинки комарів( мотиль), личинки бабок
одноденок, тощо. Часто на поверхні мулистих відкладах утворюється більш чи менш
потужний шар рослинного опаду. Саме ці біотопи є улюбленими для раків. Тут
можуть бути численними личинки бабок, одноденок, жуків.
Фіталь, або зона заростей водних і прибережно-водних рослин. Комплекс
безхребетних тварин – мешканців фіталі, називають зоофітосом. Зоофітос є дуже
різноманітним за видовим складом, проте, переважають у фіталі личинки комах,
зокрема, хірономіди, число видів яких в межах навіть невеликої ділянки може
сягати двох десятків. Таке велике різноманіття зоофітосу пояснюється тим, що
фіталь населяється не тільки тими видами, що мешкають лише в зоні заростей (фітофіли:
гіллястовусі рачки та інші), а й
організмами-мешканці бенталі і пелагіалі.
Усі акваторії та їх заплави заселені водно-болотяними видами, тварин. Дуже строкатий фауністичний комплекс утворює
водно-береговий зооценоз, особливо різноманітний у вегетаційний період року,
коли активні усі земноводні, плазуни, гніздяться численні перелітні пернаті.
Іхтіофауна річки включає такі цінні види, як щука, плітка,
головень, лин, лящ, карась, сом, окунь. Для цінних
промислових риб є усі необхідні екологічні умови.
Серед амфібій в зооценозі водойми та річкової заплави протягом усього
вегетаційного періоду є багато озерних та ставкових жаб, кумок. Усі види
земноводних мають позитивне значення у даному зооценозі. Вони поїдають
шкідливих комах та інших безхребетних, а самі є об'єктом живлення коштовних
хутряних звірів та корисних птахів.
До рептилій, що заселяють зазначений зооценоз, належать живородна ящірка
– найчисленніший в заплавах представник класу плазунів; болотяна черепаха –
звичайний мешканець заплавних сінокосів. Слід відмітити корис- ність живородної
ящірки, у складі їжі якої шкідливі тварини становлять 59%.
У теплий період року (з березня по листопад)
спостерігається чимало видів птахів: пастушків, журавлів, куликів,
мартинів, гусей, сов, горобиних та окремих представників інших
рядів. Масовими, або фоновими, видами пернатих цього водно-болотно-лучного
орнітологічного комплексу в наш час є деркач, водяна курочка, лиска, малий
зуйок, чайка, травник, перевізник, звичайний мартин, крячки чорна і річкова,
крижень, чернь білоока та червоноголова, лелека білий, чапля сіра, бугайчик, лунь болотяний, сова болотяна,
ворона сіра, вівсянка очеретяна, жайворонок польовий, плиски біла та жовта, очеретянки
велика, чекай луговий, ластівка берегова.
До півводних, ссавців зооценозу водойми та
річкової долини належать: річкова видра, річковий бобер, ондатра, водяна та
щуроголова полівка. Зазначені ссавці залежно від численності популяцій мають позитивне
чи негативне значення. При невисокій численності усі вони нейтральні, а при
зростанні густоти того чи іншого виду він може ставати або корисним, або
шкідливим.
Серед тварин, місцем проживання яких є річкова долина Линівки, і сама
акваторія водойми є представники фауни занесені до Червоної Книги України. Це Видра
річкова Lutra lutra Linnaeus . Порівняно великий звір. Має довгий хвіст (21–46
см), щільне та коротке хутро коричневого відтінку; пальці на задніх ногах
з`єднані шкірястими перетинками Видра веде сутінково-нічний спосіб життя. Живе
в норі з 1–2 входами, що розташовані під водою і над нею; часто займає старі
ондатрові та боброві житла. Харчується рибами, амфібіями та річковими раками.
Весною її раціон доповнюють комахи, п`явки та мушлі. Не гребує вона рептиліями,
водоплавними птахами, гризунами та землерійками. Іноді робить схованки корму
під нависами берегів.
Ропуха очеретяна Bufo calamita Laurenti. Зверху зелено-оливкова з
темнішими плямами, зазвичай є світло-жовта поздовжня спинна смуга, горло
пігментоване. Позаду очей є привушні залози (паротиди), на спині розкидані
бородавки. Самці дрібніші, їхня шкіра часто шпичаста, є непарний внутрішній
резонатор, на перших двох-трьох пальцях передніх кінцівок шлюбні мозолі.
Розміри тіла — 50–70 мм.
Карась звичайний, карась золотий Carassius carassius. Тіло коротке,
високе, сплюснуте з боків; бічна лінія повна. Спинний плавець довгий і високий,
його вершина заокруглена, задній нерозгалужений промінь товстий, з дрібними
зазубринами. Хвостовий плавець з невеликою вирізкою. Рот невеликий, кінцевий,
висувний. Тривалість життя понад 10 років. Спина темнокоричнева, боки
бронзуваті, черевце жовтаве.
Гуска мала (гуска білолоба мала) Anser erythropus (Linnaeus. Тулуб
темно-бурий, черево і підхвістя білі, на лобі велика біла пляма (заходить на
тім`я), навколо ока голе жовте кільце; дзьоб (коротший за 40 мм — головна
відмінність від гуски білолобої) та лапи рожеві. Молоді птахи буруваті, без
білої плями на лобі.
Кулик-довгоніг (ходуличник) Himantopus himantopus (Linnaeus. Влітку верх
голови і шия ззаду чорні або білі, спина і крила чорні з полиском, решта
оперення біла, дзьоб чорний, ноги червоні; взимку тім’я і задня частини шиї
сіруваті. У молодого темні частини оперення бурувато-сірі, пера зі світлою
облямівкою, верхівка другорядних махових біла.
Лунь лучний Circus pygargus
(Linnaeus, Типовий мігрант, взимку на території України трапляється досить
рідко. Весною на місця гніздування прилітає на 10–15 днів пізніше, ніж інші луні.
Лунь польовий Circus cyaneus (Linnaeus.У дорослого самця голова, шия,
воло, спина, поперек і верх крил сірі; надхвісття біле; решта тулуба
сірувато-біла; пера на верхівці крил чорні; райдужна оболонка ока, восковиця і
ноги жовті. Доросла самка зверху бура, пера з вохристою облямівкою; надхвістя
біле; на хвості темнобурі смуги. Молодий птах подібний до самки, але з рудим
відтінком; другорядні махові пера зі споду бурі.
Лелека чорний. Перелітний птах. Прилітає наприкінці березня − у квітні.
Оселяється в старих лісах поблизу водойм і боліт, у період міграцій трапляється
на луках, пасовищах, полях поряд з водоймами. Гніздиться окремими парами.
Моногам. Гнізда на деревах у розгалуженні головного стовбура або на великих
бічних гілках на висоті 3–20
4. 2.Фітоценози
річки та річкової долини Линівки
Сукупність рослинних організмів – це є перша ланка, з якої починається
рух енергії Сонця на Землі. Вони знаходяться в основі екологічної піраміди
трансформації речовини та енергії і визначають рівновагу всієї екосистеми. Рослини в екосистемі малої річки
представлені двома групами: водоростями та вищими судинними рослинами. Водяні
рослини у водоймі займають два основних біотопи – товщу води (пелагіаль) та дно
(бенталь). Серед водоростей виділяються одноклітинні мікроскопічні (деякі з них
утворюють колоніальні форми) та багатоклітинні водорості. Сукупність
мікроскопічних рослинних організмів, більшість з яких нерухомі, населяють товщу
води і складають основу цілої екологічної групи –фітопланктону. Таким чином,
всі життєві функції цих водоростей – живлення, ріст та розмноження – проходять
у стані вільного висіння у товщі воді. Багато видів фітопланктону мають спеціальні
пристосування для життя у водній товщі (газові вакуолі, різноманітні вирости,
щетинки, джгутики). До складу фітопланктону малих річок входить ціла низка
водоростей, проте, його основу навесні складають діатомові водорості, а влітку
– зелені та синьо-зелені. Основна екологічна функція фітопланктону у водоймах
полягає в продукуванні органічної речовини, яка потім використовується
різноманітними водними організмами від
зоопланктону до риб.
Для водоростей фітопланктону притаманні висока швидкість розмноження та
короткий життєвий цикл. При наявності сприятливих умов (освітлення, високі
концентрації біогенних елементів тощо) у водоймах спостерігається висока
чисельність і біомаса фітопланктону. В деяких випадах щільність планктонних
водоростей буває надзвичайно високою, а вода набуває специфічного зеленуватого
забарвлення. Це так зване «цвітіння» води фітопланктоном, яке можуть викликати різні
групи водоростей – діатомові, зелені, золотисті. Більш складні водорості, утворюють слоєвища (ентероморфа тощо). Так,
харові водорості мають дуже складну будову і за своїм зовнішнім виглядом схожі
на вищі рослини.
Річку заселяють рослини різних життєвих
форм. Прибережні ділянки водойм займають повітряно-водні рослини (куга озерна,
очерет звичайний, рогіз вузьколистий, стрілолист звичайний, їжача голівка пряма
тощо). Назва цієї групи пов'язана з тим, що прикоренева частина рослин
знаходиться під водою, а верхня частина – у надводному середовищі. Проте, ці
види можуть розвиватися і поза водою на перезволожених ділянках, мокрих
луках, болотах.
Друга група - справжня водяна рослинність. Вона об'єднує види, які, як
правило, без води гинуть. Деякі із них повністю занурені у воду (рдесники
блискучий, водопериця колосиста, кушир занурений, елодея канадська), інші –
вільно плавають і переміщуються на поверхні води (сальвінія, ряски). Рослини з
плаваючими листками (гірчак земноводний, латаття біле та сніжно-біле, глечики
жовті) мають плаваючі листки, а кореневище їх прикріплене до дна.
Річкова долина Линівки багата на лікарські рослини. Представниками їх є такі рослини. Пижмо звичайне. Багаторічна
рослина 30-150 см заввишки. Лікарської сировиною є суцвіття (Flores Tanaceti),
зібрані на початку цвітіння. Оман високий. Багаторічна
трав'яниста рослина з товстим, багатоголовим, темнувато-бурим ззовні і
білуватим усередині кореневищем, від якого відходять нечисленні
корені..Сировиною є кореневище і корені (Rhizoma cum radicibus Inulae helenii).
Мати-й-мачуха звичайна. Багаторічна трав'яниста рослина з довгим
розвиненим кореневищем. Лікарською сировиною є кореневища, листки та квіткові
корзинки (Rhizoma, Folium, Flores Farfarae) [10]. Листки збирають в першій
половині літа [8], квіткові корзинки - на початку цвітіння. Полин гіркий.
Полин гіркий - трав'яниста багаторічна рослина з укороченим кореневищем,
сірувато-срібляста від густого повстистого опушення, з гіркуватим запахом.
Заготовляють окремо листя (Folium Absinthii) і траву - верхню облиснену частину
генеративних пагонів у стадії цвітіння довжиною до 25 см (Herba Absinthii).
Аїр, лепеха звичайна. Багаторічна трав'яниста рослина з довгим повзучим
кореневищем, яке має діаметр до 3 см, і довгими лінійносписоподібними листками
завдовжки до 1 м. Сировиною є кореневища з коренями (Rhizoma Calami),
які викопують в кінці літа або на початку осені. Вільха клейка, чорна.
Дерево до 35 м заввишки, з темно-бурою тріщинуватою корою. Молоді гілки
червоно-бурі, з білуватими поперечними сочевичками, клейкі або, зрідка, з
негустим опушенням. Лікарська сировина - супліддя (шишки) вільхи
(Fructus alni) - збирають восени та зимою (до початку березня). Буркун лікарський. Дворічна
рослина зі стрижневим розгалуженим коренем та прямим стеблом 50-250 см
заввишки. З лікувальною метою використовують облиснені пагони з суцвіттями
(Herba meliloti), які збирають в період цвітіння. Гірчак перцевий,
водяний перець. Однорічна рослина з прямостійними, голими, червонуватими
стеблами 20-90 см заввишки. Сировиною є надземна частина (Herba Polygoni
hydropiperis), зібрана під час цвітіння з липня до половини серпня. Бузина чорна. Кущ або невелике
дерево 2-6 м заввишки з попелясто-сірою корою, на якій виразно виступають
сочевички; серцевина гілок біла, м'яка. З лікувальною метою використовують
квітки, плоди, кору, коріння та листя (Flos, Fructus, Cortex, Radix, Folia
sambuci. Алтея лікарська. Багаторічна трав'яниста рослина з
коротким жорстким кореневищем і розгалуженим, товстим, м'ясистим, довгим
коренем. Сировиною є м'ясисте коріння (Radix Althaeae), яке збирають восени чи ранньою весною. Перстач
прямостоячий, калган. Багаторічна трав'яниста рослина до 25 см заввишки.
Кореневище коротке, нерівномірно потовщене, циліндричне, здерев'яніле, ззовні
темно-буре, на зламі червонувате. Сировиною є кореневища (Rhizoma
Tormentillae), які викопують у вересні-жовтні або квітні-травні
РОЗДІЛ 5. РОСЛИНИ, ТВАРИНИ ОСНОВНА ЛАНКА ЛАНЦЮГІВ ЖИВЛЕННЯ ВОДНИХ ЕКОСИСТЕМ
5.1. Роль тварин у водних екосистемах
Роль тварин у водних екосистемах, як, зрештою, і у наземних, полягає в
організації ланцюгів живлення. І чим довші такі ланцюги, тим стійкішою є
екосистема. Водні тварини виявляють різну здатність споживати рослинну їжу.
Зокрема, планктонними водоростями живляться такі планктонні ракоподібні, як
діаптомуси, деякі види циклопів, дафнії, моїни. Якщо діаптомус захоплює окремі
клітини водоростей і навіть здатний розгризати колонії, то дафнії відфільтровують
усі зважені у воді часточки придатного розміру, серед яких як правило переважають
планктонні водорості.
Серед безхребетних тварин, що населяють донні
біотопі, велика група організмів-фільтраторів. Вони в процесі свого живлення
відфільтровують з води значну кількість завислих у ній часток різного розміру.
Внаслідок цього якість води значно поліпшується. До фільтраторів належать
губки, двостулкові молюски. Серед інших фільтраторів, в раціоні яких планктонні
водорості займають значне місце, можна згадати білого товстолобика – рибу з
Китаю, акліматизовану в нашій країні як об'єкт рибництва.
Бентосні водорості споживаються різними безхребетними-збирачами, такими як
ставковики, котушки, живородки та інші водяні равлики.
Багатоклітинні бентосні водорості і
вищі водяні рослини практично не споживаються тваринами у живому вигляді.
Постійно харчуватися ними може, хіба що, білий амур – інша риба з Китаю,
акліматизована в Україні як об'єкт рибництва (щоправда, невелику частину в
раціоні коропа можуть становити зовсім молоді пагони рдесників). Проте відносно
вагома частина цих рослин може споживатися у вигляді мертвої органічної речовини
(детриту) так званими тваринами-детритофагами (кільчасті черви олігохети,
личинки деяких бабок ). Детритофаги виконують важливу функцію – це санітари
водойм, які позбавляють водні екосистеми від надлишків органічних речовин, що
сприяє формуванню придатного кисневого режиму. Крім того, споживаючи мертву органічну
речовину, детритофаги, будучи цінним кормом для риб, водних птахів тощо, так би
мовити, повертають її до кругообігу речовини в екосистемі. Більшість з
перелічених тварин є кормом для хижих представників планктону і бентосу, а головне
– це прекрасний корм для риб. Саме в тих водоймах, де в масі розвиваються водні
личинки комах, планктонні і бентосні ракоподібні, багато і риби, а якщо багато
риби дрібної, збільшується кількість риби хижої (окунь, судак, щука, сом).
За складом тварин, що мешкають в річці або на її ділянці, можна скласти
уяву про стан цієї річки або ділянки. Задовільний стан водної екосистеми
обов'язково супроводжується хорошим кисневим режимом, тобто, протягом більшої
частини року там не спостерігається заморних явищ. Такий режим робить можливим
існування тут оксифільних форм, таких як зяброві мо-люски (беззубки,
перлівниці, живородки тощо), бокоплави, річкові раки. Тому, якщо ці тварини
присутні у складі бентосу, можна зробити висновок, що екосистема водойми функціонує
цілком задовільно. Якщо ж оксифільних організмів не знайдено, це свідчить про негативний
вплив на екосистему водойми, зокрема, скид стоків, що вміщують велику кількість
органічної речовини (комунальні стоки, стоки з ферм тощо). І ще одна важлива
деталь. Прісноводні водойми, включаючи малі річки, є середовищем, в якому певну
частину свого життєвого циклу проходять численні види паразитичних червів, в тому
числі паразитів свійських тварин і людини. Найвідоміші з них – печінкова
двоустка та стьожак широкий.
Личинки печінкової двоустки є паразитами малого прудовика – водяного
равлика, що мешкає біля берега. Перша паразитична фаза закінчується формуванням
так званого церкарію –плаваючої личинки, яка після певного часу перебування у
воді осідає на водяну рослину і покривається захисною оболонкою – інцистується.
До організму людини або тварини (велика рогата худоба) паразит потрапляє або з
води (при питті, купанні), або з водяної рослини (коли, наприклад, корова її
з'їдає), і там перетворюється на дорослого сисуна.
5. 2. Роль водяних рослин у водних екосистемах
Водяні рослини відіграють важливу роль у житті водойми. Перш за все,
вони, як і наземні рослини, у процесі фотосинтезу виділяють кисень. Саме тому в
заростях водяних рослин вміст кисню у воді значно більший, ніж на ділянках без
них. Водяні рослини є кормом для багатьох мешканців водойм. Так, одноклітинні
планктонні водорості масово поїдаються планктонними рачками, які в свою чергу
слугують кормом для багатьох пелагічних риб.
Ряскою та іншими рослинами протягом цілого літа відгодовується велика
кількість водоплавних птахів, як дорослих, так і їхніх виводків, а також деяких
інших водяних та навколоводних тварин. Важливо, що деякі водяні рослини зимують
під водою. Тому вони слугують кормом і взимку.
Восени дозрівають плоди і насіння водяних рослин. Великі зграї
водоплавних птахів збираються у заростях рдесників. Тут вони нагулюються перед
далеким перельотом на їхніх висококалорійних плодах. Поїдають птахи також
насіння осок, куги, їжачої голівки. Плодами глечиків, латаття, водяного горіха
живляться і водяні ссавці (водяна полівка, видра, ондатра).
Дуже поживні молоді пагони очерету,
рогозів, лепешняку, їжачої голівки, стрілолисту. Вони містять багато білків і
цукру, їх із задоволенням поїдають водоплавні птахи та водяні тварини. У
кореневищах водяних рослин накопичується значна кількість поживних речовин. Саме
тому мешканці водойм восени переважно харчуються кореневищами. Крохмалистими бульбами
стрілолисту і кореневищами сусака та рогозу залюбки ласують видри, нутрії,
бобри. Чудовим наїдком є кореневища глечиків і латаття. Вони також доступні взимку,
оскільки рослини ростуть у досить глибоких водоймах, які не промерзають до дна.
Важливо те, що водяні рослини є не тільки харчовим субстратом для тварин, але й
створюють для них місця помешкання. Тому водноболотним угіддям з розвинутою
рослинністю
притаманний своєрідний дуже
різноманітний тваринний світ.
Зарості водяних рослин є чудовим
нерестовищем для більшості видів риб. Тут відкладають ікру лящ, щука, синець, карась та інші.
Після викльову мальки знаходять на
підводних луках добру схованку і багатий корм. Досліджено, що кількість
зоопланктону (дрібні безхребетні
тваринки, що плавають у товщі води) –
основного корму для мальків – у заростях занурених рослин, таких як рдесники,
водопериця, кушир, набагато більше, ніж на ділянках, позбавлених рослинності.
Тут мешкають личинки численних комах, які також є цінною їжею для риб.
Велике значення мають водяні рослини і для очищення води від
різноманітних забруднювачів. У першу чергу їхні зарості діють як механічний
фільтр. У них відбувається освітлення води за рахунок механічної затримки
органічних і мінеральних часток. Прозорість води після
проходження нею заростей
збільшується.
Прибережні зарості захищають водойму від забруднень, що потрапляють сюди
із суміжних територій. Вчені встановили, що, наприклад, на дніпровських
водоймищах рослинність уловлює і запобігає потраплянню до акваторії близько 30%
азоту та 35-55% фосфору, що містяться у стоках з водозбірної площі.
Водяні рослини часто утворюють значні масиви заростей. Для свого росту
вони поглинають величезні кількості різноманітних елементів. Так, рослини здатні
накопичувати у своїх тканинах біогенні та деякі інші елементи (N, P, Fe, Ca
тощо) в концентраціях, що в сотні разів більші, ніж їх міститься у ґрунті, і у
тисячі разів більші, ніж у воді. Водяні рослини, таким чином, очи-
щають водойму від надмірного вмісту
різних елементів, насамперед, біогенних. Рослини можуть також накопичувати,
розкладати та засвоювати багато які забруднюючі речовини. Іони важких металів
(мідь, свинець, цинк) добре поглинаються рясками, очеретом, рогозом. У багатьох
рослин (рясок, елодеї, водопериці, різака тощо) виявлена здатність поглинати і
накопичувати різноманітні радіонукліди, пестициди (зокрема ДДТ). У заростях
водяних рослин набагато прискорюється процес окислення нафти і нафтопродуктів
до вуглекислоти і води. Це пов'язано з тим, що бактерії, здатні до розщеплення
цих забруднювачів, масово живуть на рослинах.
5.3. Екологічна роль водних рослин
Сповільнення чи зникнення течії та надмірна концентрація біогенних
елементів призводять до масового розвитку у водоймі синьо-зелених водоростей. Влітку
вода «цвіте» фітопланктоном. Проте, на зарослих водяними рослинами ділянках
водойм масового розвитку синьо-зелених
водоростей і «цвітіння» води, як
правило, не спостерігається. Причин цього багато, але одна із них полягає у
тому, що водяні рослини виділяють речовини, які пригнічують розвиток синьо-зелених
водоростей або викликають їхню загибель. Це явище називають алелопатією (вплив
рослин одна на одну шляхом виділення особливих хімічних речовин).
Проте, окрім позитивної ролі, водяна рослинність може відігравати і
негативну функцію. Так, при надмірному її розвитку (особливо таких видів, як
очерет, рогіз) спостерігаються процеси заболочування. І якщо таку водойму
залишити без розчищення, то вона скоро перетвориться на болото. Надто
розростаючись у каналах, водяні рослини можуть знижувати їхню пропускну
здатність. Восени, коли рослини починають масово відмирати і розкладатися, якість
води у водоймах різко погіршується.
Отже, екологічна роль водяних рослин дуже велика і неоднозначна. Ця
група рослин у процесі довгої еволюції виробила різноманітні пристосування для
життя у воді. Їх не можна замінити іншими видами рослин. Саме тому, якщо вони
зникнуть (а деякі їх види знаходяться у критичному становищі), то їх ніщо не
заступить. Рослинний світ водойм дуже уразливий. На нього негативно впливає не
тільки діяльність у самій водоймі, але і господарювання на суміжних територіях.
Необхідно правильно провадити господарювання на територіях, які оточують
водойму. Важливо також чистота повітряного басейну.
ВИСНОВОК
Під час дослідження річки Линівки і її річкової долини було виявлено ряд
змін причиною яких є негативний антропогенний вплив на її прилеглу територію.Для
цього необхідно здійснити комплекс заходів по відновленні природних ландшафтів
і охороні фауни і флори водойм та
річкової заплави
а саме: а) збереження існуючої сітки
річок, стоячих водойм та прилеглих до них вологих сіножатей – місць гніздування
і жировки усіх водноболотяних пернатих; б) обмеження норм
відстрілу качок і лисок за день полювання та перенесення часу полювання з
серпня на вересень; в) проведення сезону тиші у гніздовий період та час появи
пташенят (квітень-червень). Усі пропоновані заходи повинна взяти під свій
повсякденний контроль обласна інспекція у справах охорони природи та
громадськість.
Територія досліджень охоплює Луцький
район, долину Линівки. до складу якого входить невелика кількість річок. У
річці Линівка виділяють три частини, які можна розглядати як окремі екосистеми:
прибережна частина - літораль, глибоководна частина - профундаль, основна товща
води - пелагіаль. Найбільш заселена живими організмами - літораль. Прибережні
зони Линівки є їхніми головними трофічними областями. Окрім напівзанурених
рослин, у водоймі живуть придонні організми, які складають бентос, та планктон,
що плаває у товщі води.
В ході досліджень було
зареєстровано 23 види тварин: красуня блискуча (Calopteryx splendens), лютка
зелена (Lestes viridis), стрілка чудова (Coenagrion puchellum), коромисло
велике (Aeschna grandis), одноденка звичайна (Ephemera vulgata), одноденка
двокрила (Ephemera dipterum), водолюб великий (Hydrous piceus), водолюб малий
(Hydrous caraboides), полоскун борозенчастий (Acilius sulcatus), вертячка денна
(Gyrinus marinus), плавунець облямований (Ditiscus marginalis), водомірка
озерна (Gerris lacustris), комар звичайний (Culex pipiens), водяний павук
(Argyroneta aquatica), кліщ географічний (Hydracha geographic), водяний ослик
(Asellus aquaticus), ставковик звичайний (Lymnaea stagnalis), котушка рогова
(Planorbarius corneus), беззубка звичайна (Anadonta cygnea), плітка (Rutilus
rutilus), окунь звичайний (Perca fluviatilis), жаба озерна (Rana ridibunda),
жаба ставкова (Rana lessonae), Найчастіше зустрічалися ставковик звичайний,
беззубка звичайна, котушка рогова, водолюб великий, водолюб малий, стрілка чудова. водяний ослик, великий павук
вертячка денна.
До розповсюджених масових видів можна віднести
- окуня звичайного (Perca fluviatilis), жабу озерну (Rana ridibunda), жабу
ставкову (Rana lessonae), ставковика звичайного (Lymnaea stagnalis), беззубку
звичайну (Anadonta cygnea). В результаті
досліджень було знайдено 2 види класу Вищі раки - водяний ослик (Asellus
aquaticus), рак широкопалий (Gammarus lacustris) та 4 види типу Mollusca.
У водоймі прибережної зони
Линівки живуть численні представники типу Членистоногі (Arthropoda): рядів
Бабки (Odonata), Одноденки (Ephemeroptera), Жуки (Caleoptera), Двокрилі
(Diptera). Одними з них є види класу Павукоподібні (Arachnida). Це переважно
хижі тварини, які дихають за допомогою легенів та трахей, мають міцні
багатошарові покриви тіла. На території проведення дослідження нами було
знайдено 3 види, які належать до родин Pisauridae, Agelenilae, Hydrachnidae.
Одержані матеріали дозволили нам
оцінити стан водних біоценозів досліджуваної території, дослідити видовий склад
тварин літоралі річки Линівки, виявити певні залежності між видовим
різноманіттям, наявністю хижаків та кормової бази, проаналізувати екологічний
стан водойми, завдяки наявністю в ній різних видів тварин, яким характериний
водний спосіб життя.
Бідність видової різноманітності даних групи тварин перш за все
пов'язана із сильними антропогенними змінами природних біоценозів річки
(особливо літоральних та заплавних), і це веде до відсутності жител для
дорослих форм комах та водних личинок. Зменшення чисельності певних видів
хребетних тварин служить одним із сигналів про зростаюче забруднення річки .
На даному етапі надзвичайно
актуальною є проблема охорони екосистем
ЛІТЕРАТУРА
1. Андрієнко Т.Л., Антонова Г.М.,
Єфремов А.В. Край лісів та імлистих боліт, - Львів: Каменяр, 1988. - 120 с.
2. Балыцев Е. Г., Благосклонов К. Н.
Зоология. - М.: Высш. шк., 1977. - 223
3. Богачова А.М.. Молюски
(Gastropoda: Neritidae, Valvatidae) як біоіндикатори забруднення водного
середовища / А.М. Богачова, Ю.В. Шубрат Наук. зап. Терноп. нац. пед. унів-ту
ім. В. Гнатюка. Серія: Біологія. - 2008. - №3 (37). - С. 14-15.
4. Географічна енциклопедія України:
В 3-х т./ Редкол.: О. М. Маринич (відп. ред.) та ін. - К.: Українська
енциклопедія ім.. М. П. Бажана, 1989-1993. Т.1. 480 с.
5. Геренчук. К. І. Природа Волинської
області. - Л.: вища школа, 1976.- 192 с.
6. Гузій А.І. Фауна і населення
хребетних Західного регіону України. - Т.1. Розточчя. - Київ. 1997.- 148 с.
7. Кархут В.В. Ліки
навколо нас. - К.: Здоров'я, 1973.- С. 132-133.
8. Ковальчук Г. В. Зоологія з
основами екології. Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів. - Суми:
Університет, 2003- 240 с.
9. Марченко В. І., Просяна В. В.
Зоологія безхребетних і водяних ссавців Навч. Посібник. - К. Вища шк., 1994. -
162 с.
10. Романенко В.Д. Гідробіологічні
дослідження континентальних водойм України / (у співавторстві Щербак В.І.) К.:
Наук. думка. - 2008. - 324 с.
11. Савчук М.П. Зоологія
безхребетних. - К., 1965. - 503 с.
12. Согур Л.М. Зоологія. Курс лекцій.
- К.: Фітосоціоцентр, 2004. - 308 с.
13. Талпош В.С. Зоологія :
словник-довідник Т.: Навч. кн.-Богдан, 2000. 239с.
14. Фауна України: В 40 томах. Редк.
Топачевський В.А. та ін. - К., 1985.
15. Флора УРСР. - К.: Вид-во АН УРСР,
1962. - Т. 11. - С. 297-299
16. Щербак Г. І. Зоологія
безхребетних. Підр. для студ. спец. універс. К.: Либідь, 1995. - 320с.
Немає коментарів:
Дописати коментар